BABYLON

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » BABYLON » ИЗБА - ЧИТАЛЬНЯ » БИБЛИОТЕКА ON LINE


БИБЛИОТЕКА ON LINE

Сообщений 1 страница 11 из 11

1

http://s52.radikal.ru/i135/1112/94/92750d39f7b9.jpg

0

2

http://s41.radikal.ru/i093/1112/bf/0d30c2f8d975.jpg

Клик на фото

0

3

"Везде, где признают бога, существует культ, а где есть культ, там нарушен естественный порядок нравственного долга, и нравственность падает".[/size]   Д.Дидро

Время собирать камни.......Михаил Богословский

0

4

http://s001.radikal.ru/i193/1112/83/5d38a7d9b916.jpg

Клик на картинке

0

5

Как правильно: на Украине или в Украине?

Литературная норма современного русского языка: на Украине, с Украины.
«В 1993 году по требованию Правительства Украины нормативными следовало признать варианты в Украину (и соответственно из Украины). Тем самым, по мнению Правительства Украины, разрывалась не устраивающая его этимологическая связь конструкций на Украину и на окраину. Украина как бы получала лингвистическое подтверждение своего статуса суверенного государства, поскольку названия государств, а не регионов оформляются в русской традиции с помощью предлогов в (во) и из...» (Граудина Л. К., Ицкович В. А., Катлинская Л. П. Грамматическая правильность русской речи. М.: Наука, 2001. С. 69).
Однако литературная норма русского языка, согласно которой следует говорить и писать на Украине, – результат исторического развития языка на протяжении нескольких столетий. Сочетаемость предлогов в и на с определенными словами объясняется исключительно традицией. Ср.: в школе, в институте, в аптеке, в отделе, но: на заводе, на почте, на курорте, на складе и т. д. Литературная норма не может измениться в одночасье из-за каких-либо политических процессов.
http://www.gramota.ru/spravka/buro/hot10/
*************************

Предлог для ссоры

«На Украине» или «в Украине»? «Газета.Ru» дает ответ на волнующий всех вопрос

22.03.2014, 14:54 | Владимир Корягин
Отдел науки «Газеты.Ru» разбирался в том, как правильно говорить, «на Украине» или «в Украине», и как не обидеть украинца, не нарушив при этом правил русского языка.

Дискуссия о том, как правильно говорить, «на Украине» или «в Украине», обострилась в последние месяцы.

Украинская сторона настаивает на употреблении предлога «в», а российские филологи заявляют о правильности употребления предлога «на».

Так, например, несколько дней назад президент России Владимир Путин, выступая перед депутатами Государственной думы, членами Совета Федерации, руководителями регионов России и представителями гражданского общества, заявил: «Понимаю, почему люди на Украине хотели перемен. За годы самостийности, независимости, власть, что называется, их достала, опостылела просто».

«Газета.Ru» с помощью ученых попыталась разобраться в тонкостях употребления этих двух предлогов.

«Произношение «на Украине» сложилось исторически, — рассказал «Газете.Ru» доктор филологических наук, доктор педагогических наук, профессор Юрий Прохоров. — Есть теория такая популярная, но многими не принимаемая, что «на Украине» говорят в русском русском, а «в Украине» — в русском украинском».

По его словам, проблема возникла только тогда, когда ее перевели на политический уровень.

«На мой взгляд, как филолога, никакой проблемы тут нет. Исторически сложилась какая-то форма наименования. Если этому не придавать никакого политического значения, проблема отпадает сама собой. Так, в знаменитом стихотворении Тараса Шевченко «Заповіт» есть такие строки:

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій…»

(«Как умру, похороните
На Украйне милой,
Посреди широкой степи
Выройте могилу…»)

Перевод Александра Твардовского

В то же время в «Страшной мести» Николая Гоголя есть такая строка:

«Порядку нет в Украине: полковники и есаулы грызутся, как собаки, между собою».

«Конечно, придумывать, что, говоря «на Украине», это по-русски подразумевается «на окраине», очень удобно», — резюмировал Прохоров.

Действительно, в 1993 году правительство Украины потребовало признать нормативным вариант «в Украину». Тем самым, по мнению украинских властей, разрывалась не устраивавшая их этимологическая связь конструкций «на Украину» и «на окраину».

Таким образом, Украина как бы получала лингвистическое подтверждение своего статуса суверенного государства, поскольку названия государств, а не регионов оформляются в русской традиции с помощью предлогов.

В то же время доктор филологических наук, профессор Максим Кронгауз считает, что данный вопрос обрел окраску политкорректности.

«Действительно, я буду говорить «на Украине», но признаю, что в украинском варианте русского языка уже существует «в» и это вполне соответствует течению политкорректности. Потому что, скажем, в американском варианте русского языка слово «негр» отсутствует, при том что в нашем русском, в литературном русском оно, конечно, существует. Его вытесняют, но учитывая то, что слово «негр» никогда не носило никакого отрицательного характера, то все-таки я бы считал, что в литературном русском «негр» пока существует. Но совершенно очевидно, что в американском варианте русского — уже нет, и оно заменяется там разными способами», — утверждает ученый.

В последнее время стал довольно актуальным и еще один вопрос: почему слово «Крым» употребляют с предлогом «в».

Однако филологи находят этому довольно простое объяснение: Крым воспринимается как пространство, частично ограниченное горами, а употребление предлога «в» как раз и связано с представлением об ограниченном пространстве.

«Употребление предлога «в» в пространственном значении связано с представлением об ограниченном пространстве, при отсутствии этого значения употребляется предлог «на». С административно-географическими наименованиями употребляется предлог «в» с винительным и предложным падежами, например: в город (городе), в район (районе), в область (области), в республику (республике); в Сибирь (Сибири), в Белоруссию (Белоруссии), в Закавказье.

Сочетание на Украину (Украине) возникло под влиянием украинского языка и поддерживается выражением «на окраине», — говорится в справочнике по правописанию и литературной правке легендарного лингвиста Дитмара Розенталя.

Несмотря на то что с его смерти прошло уже 20 лет, а некоторые языковые нормы изменились в сторону разговорного употребления, труды Розенталя до сих пор обладают непререкаемым авторитетом.

Заслуживает внимания и тот момент, что аналогичная ситуация сложилась в польском языке. Там, например, говорят не только «на Украину», но и «на Чехию», «на Венгрию» и «на Словакию». Носители польского языка объясняют это тем, что все указанные территории входили в состав Австро-Венгрии и до сих пор воспринимаются как отдельные части единого целого, а не суверенные государства. Более того, говорить «в Чехию» и «в Словакию» поляки начали лишь после развала Чехословакии.

Несмотря на это, в польском языке по-прежнему в равной степени употребляются оба варианта.

Данную закономерность можно проследить, например, по местным газетам: «Rosja błędnie oceniła nastroje na Ukrainie» («Россия неправильно оценила настроения на Украине»), «Wydarzenia na Ukrainie i w Rosji bez istotnego wpływu na działalność grupy LPP» («События на Украине и в России серьезно повлияли на деятельность группы компаний LPP»), »...pokazały go stacje telewizyjne na Ukrainie i w Rosji» (»...его показали телеканалы на Украине и в России»), «Prezydent Komorowski rozpoczął wizytę na Węgrzech» («Президент Коморовский начал визит в Венгрию»). С предлогом «на» поляки говорят и про Белоруссию, поскольку некоторые ее части (например, современная Гродненская область до конца XVIII века) входили в состав Польши: «Coraz więcej rosyjskich samolotów bojowych na Białorusi» («Все больше российских боевых самолетов на Белоруссии»).

Таким образом, логично сделать вывод, что употребление предлогов «в» и «на» применительно к Украине вопросом политическим не является.

Более того, любые спекуляции на эту тему применительно к русскому языку выглядят довольно странно в контексте того, что в других языках славянской ветви сохраняется аналогичная закономерность.

http://www.gazeta.ru/science/2014/03/22_a_5958681.shtml

http://s017.radikal.ru/i426/1410/05/696f490d64bf.jpg

0

6

Интернет библиотека.

Юрий Мухин Крестовый поход на восток «Жертвы» Второй мировой

http://www.librius.net/b/4386/read

0

7

Источникъ: Исторія Малой Россіи, со временъ присоединенія оной къ Россійскому государству при царѣ Алексѣѣ Михайловичѣ, съ краткимъ обозрѣніемъ первобытнаго состоянія сего края . Часть четвертая. — М.: Въ Типографіи Семена Селивановскаго, 1822. — С. 297-303. 

Манифестъ Государыни Императрицы Екатерины II:
Объ истребленіи Запорожской Сѣчи.

БОЖІЕЮ МИЛОСТІЮ,
МЫ, ЕКАТЕРИНА ВТОРАЯ,
ИМПЕРАТРИЦА И САМОДЕРЖИЦА ВСЕРОССІЙСКАЯ,
и прочая и прочая и прочая.

Мы восхотѣли чрезъ сіе объявить во всей Нашей Имперіи къ общему извѣстію Нашимъ всѣмъ вѣрноподданнымъ, что Сѣчь Запорожская въ конецъ уже разрушена, со истребленіемъ на будущее время и самаго названія Запорожскихъ Козаковъ, не меньше какъ за оскорбленіе Нашего Императорскаго Величества чрезъ поступки и дерзновеніе, оказанныя отъ сихъ Козаковъ въ неповиновеніи Нашимъ Высочайшимъ повеленіямъ.

Не прежде Мы поступили на сію милосердію Нашему весьма противную необходимость, какъ по истощеніи вотще всѣхъ способовъ кротости и терпѣнія, провождавшихъ къ нимъ увѣщанія, дабы воздвигнули на себя праведный Нашъ гнѣвъ и строгость ввѣреннаго Намъ отъ Всевышняго правосудія.

Не изчисляя жалобъ и утружденій, нерѣдко восходившихъ къ Нашему Престолу отъ сосѣднихъ Державъ за наглости и за грабительства, которыя непрестанно въ ихъ границахъ происходятъ отъ Запорожцовъ, воспомянемъ Мы во первыхъ начало и происхожденіе, отъ которыхъ существуютъ сіи Козаки; а потомъ въ нижеслѣдующемъ изобразимъ ихъ дерзостное ослушаніе Монаршей Нашей власти и тяжкія отъ нихъ, Запорожцевъ, воспослѣдовавшія насильства противу собственныхъ согражданъ своихъ, подданныхъ же Нашихъ.

Свернутый текст

Отъ писателей, повѣствующихъ древнія дѣянія Отечества, взаимствовать можно каждому любопытному то свѣденіе, что Запорожскіе Козаки не что иное были, какъ часть отъ Малороссійскихъ Козаковъ, напослѣдокъ въ нравахъ и въ образѣ правленія отщетившаясь; ибо сіи, обращаясь въ естественномъ общежительствѣ, были донынѣ да и пребудутъ всегда полезными гражданами, напротивъ чего Запорожскіе, одичавъ въ своихъ ущелинахъ и порогахъ, гдѣ первобытно по способности мѣстъ, одна только военная стража учреждена была къ отраженію Татарскихъ набѣговъ, составили изъ себя мало по малу совсѣмъ особливое, странное и намѣренію самаго Творца, въ размноженіи рода человѣческаго отъ него благословенномъ, противоборствующее политическое сонмище. Вмѣсто того, что при началѣ учрежденія на Днепровскихъ порогахъ нужной и полезной стражи, Козакамъ, на оную временно и поперемѣнно изъ Украйны отряжаемымъ, возбранено было брать туда съ собою женъ и дѣтей своихъ, дабы оныхъ не подвергать напрасной опасности варварскаго плѣненія, слѣдовательно же и самыхъ стражей содержать чрезъ то въ большей свободѣ и лучшей по тогдашнимъ обычаямъ военной исправности, нѣкоторые изъ нихъ столько пріобыкли къ сей праздной, холостой и безпечной жизни, что здѣлали себѣ напослѣдокъ изъ нея неподвижный законъ, а съ онымъ, забывая отчину свою, и рѣшились остаться уже навсегда въ Сѣчи на собственной своей волѣ. Число ихъ не было ни велико, ни уважаемо, даже и во время присоединенія Малой Россіи подъ Державу Всероссійскую, какъ доказываютъ переговоры, тогда происходившіе между Государевыхъ Бояръ и Думныхъ людей съ посланниками Гетмана Хмельницкаго, гдѣ на вопросъ Министровъ Царскихъ, что еще Запорожцы на вѣрность къ присягѣ не приведены? Гетманскіе Посланники отвѣчали тако: «Запорожцы люди малые и въ дѣло ихъ ставить не чего»; а какъ таково бытіе Запорожцовъ, по установленному у нихъ безженству, долженствовало бы скоро разрушиться, то и стали они принимать безъ разбора въ свое худое общество людей всякаго сброда, всякаго языка и всякой вѣры, и симъ единымъ средствомъ существовали они до настоящаго уничтоженія. Не могъ и не можетъ, конечно, быть полезенъ Отечеству сихъ качествъ политическій разнообразный и юродивый составъ членовъ, питающихся въ совершенномъ почти отъ свѣта и естественнаго общежительства разлученіи, наиболѣе отъ грабежа посреди окрестныхъ народовъ, не взирая на священныя съ оными обязательства мира и доброй дружбы, часто приносящихъ отъ рукъ крови и неправды во храмахъ Всевышняго жертвы, ими же гнушается Господь Вседержитель, и погруженныхъ безъ того во всякое другое время, когда имъ способы къ разбойничеству пресѣкаемы были, въ совершенной праздности, гнуснѣйшемъ пьянствѣ и презрительномъ невѣжествѣ.

Преступленія же ихъ, вынудившія отъ Насъ мѣры строгости, оглавляются слѣдующимъ:

1) Оставляя подъ покровомъ забвенія прежнія свои важныя и пагубныя преступленія и измѣны противу вѣрности и подданства, начали они, лѣтъ за десять тому назадъ, да и въ самое новѣйшее время гораздо простирать свою дерзость, присвояя и требуя наконецъ себѣ, какъ будто достоянія ихъ собственности, не только всѣхъ тѣхъ земель, которыя Нами чрезъ послѣднюю войну отъ Порты Оттоманской пріобрѣтены, но даже и занятыхъ селеніями Новороссійской Губерніи, предъявляя будто имъ и тѣ и другія издревле принадлежали, когда напротивъ всему свѣту извѣстно, что первыя изъ сихъ земель никогда во владѣніи Рѣчи Посполитой Польской не находились, слѣдовательно же отъ оной ни кому и даны быть не могли; а послѣднія, хотя и составляютъ часть Малороссіи, но тѣмъ не меньше особенною принадлежностью Козаковъ Запорожскихъ никогда не были, да и быть не могли, потому что они въ самомъ бытіи своемъ не имѣли никакого законнаго начала, слѣдовательно же и собственности никакой въ земляхъ, а были единственно терпимы въ тѣхъ мѣстахъ, гдѣ они засѣли, въ замѣну прежней тамъ военной стражи: чего ради тѣ Новороссійской Губерніи земли какъ пустыя, а въ прочемъ не только къ житію человѣческому, но и къ огражденію границъ отъ непріятельскихъ набѣговъ удобныя, были заселены людьми къ земскому хозяйству и къ военной службѣ равно устроенными.

2) Въ слѣдствіе такого себѣ присвоенія Новороссійской Губерніи земель, дерзнули они не только препятствовать указанному отъ Насъ обмежеванію оныхъ, воспрещая посланнымъ для онаго Офицерамъ явною смертію, но заводить и строить на нихъ самовластно собственные свои зимовники, а сверхъ того уводить еще изъ тамошнихъ жителей и изъ поселенныхъ полковъ гусарскаго и пикинернаго, мужеска и женска пола людей, коихъ всего уведено въ Запорожье до восьми тысячь душъ, включая тутъ и тѣхъ, кои отъ притѣсненія Козаковъ въ собственныхъ своихъ жилищахъ принуждены были переходить къ нимъ и подчиняться ихъ самовластію.

3) Пограбили и разорили они, Запорожцы, у однихъ обывателей Новороссійской Губерніи въ дватцать лѣтъ, а именно съ 1755 года, цѣною на нѣсколько сотъ тысячь рублей.

4) Не устрашились еще самовластно захватить зимовниками своими пріобрѣтенныя мирнымъ трактатомъ новыя земли между рѣками Днѣпромъ и Бугомъ, присвоить и подчинить себѣ новопоселяемыхъ тамъ жителей Молдавскаго гусарскаго полку, такъ же приходя отчасу въ вящшее неистовство и собираться вооруженною рукою для насильственнаго себѣ возвращенія мнимыхъ своихъ земель Новороссійской Губерніи, не взирая и на то, что Мы Императорскою Нашею Грамотою, отъ 22 Маія минувшаго 1774 года, повѣлевъ имъ прислать ко Двору Нашему нарочныхъ депутатовъ для представленія о ихъ правахъ, въ тожъ время строгое имъ подтвержденіе учинили, воздержаться отъ всякаго своевольства и оставить спокойно всѣ настоящія селенія и жителей. Но Запорожцы и послѣ того не больше послушными оказались; какъ они же

5) Принимали къ себѣ, не смотря на частыя имъ Правительствъ нашихъ запрещенія, не однихъ уже прямо въ Козаки вступающихъ бѣглецовъ, но и людей женатыхъ и семьенистыхъ чрезъ разныя обольщенія уговорили къ побѣгу изъ Малороссіи, для того только, чтобъ себѣ подчинить и завесть у себя собственное хлѣбопашество, въ чемъ довольно уже и предуспѣли; ибо поселянъ, въ земледѣліи упражняющихся, находится нынѣ въ мѣстахъ бывшаго Запорожскаго владѣнія до пятидесяти тысячь душъ.

6) Наконецъ, тѣ же Запорожцы стали распространять своевольныя свои присвоенія и до земель издревле принадлежащихъ Нашему войску Донскому, непоколебимому въ должной къ Намъ вѣрности, всегда съ отличностію и мужествомъ въ нашей службѣ обращающемуся и порядкомъ и добрымъ поведеніемъ пріобрѣвшему навсегда къ себѣ отлично Наше Высочайшее Монаршее благоволеніе, дѣлая и симъ Донскимъ Козакамъ запрещенія пользоваться оными землями, которыя уже долговременно въ ихъ обладаніи состоятъ. Всякій здраво разсуждающій можетъ тутъ легко проникнуть какъ лукавое намѣреніе Запорожскихъ Козаковъ, такъ и существительный отъ онаго Государству вредъ. Заводя собственное хлѣбопашество, разторгали они тѣмъ самое основаніе зависимости ихъ отъ Престола Нашего и помышляли конечно составить изъ себя посреди отечества область совершенно независимую, подъ собственнымъ своимъ неистовымъ управленіемъ, въ надеждѣ, что склонность къ развратной жизни и къ грабежу будетъ, при внутреннемъ изобиліи, безпрестанно обновлять и умножать ихъ число. Напрасно здѣсь изъяснять, коль предосудительно было бы событіе сего злодѣйскаго умысла, какъ въ разсужденіи безопасности смѣжныхъ къ Запорожью жилищъ и селеній, такъ и въ разсужденіи неминуемой убыли въ людяхъ изъ числа Нашихъ вѣрныхъ подданыхъ; но столько, однакожъ, не можемъ Мы умолчать, что и торговля съ землями Порты Оттоманской, освобожденная Матерьнимъ Нашимъ попеченіемъ отъ всей прежней тѣсноты, слѣдовательно же по взаимнымъ естественнымъ способностямъ, и обѣщающая трудящимся скорые и дѣйствительные плоды богатой жатвы, не могла бы достигнуть сама по себѣ того совершенства, которое ей видимымъ образомъ предлежитъ, къ позавидованію всей Европы, естьлибъ вредное скопище Запорожскихъ Козаковъ, обратившихъ хищность и грабительство въ первое свое ремесло, не было благовременно изъято изъ тѣхъ мѣстъ, чрезъ которыя сія торговля отчасти неминуемо проходить и дѣйствовать долженствуетъ. Не для чего, равнымъ образомъ, и того скрывать, что при самомъ началѣ послѣдней съ Портою Оттоманскою войны, многіе изъ Запорожскихъ Козаковъ умышляли, забывъ страхъ Божій и должную Намъ и Отечеству вѣрность, передаться на непріятельскую сторону, какъ и въ самомъ дѣлѣ ни извѣстія войскамъ Нашимъ не подали они о приближеніи къ границамъ тогдашняго Крымскаго Хана, ниже ему въ походѣ, сколько ни есть, препятствовали, будучи къ тому въ довольныхъ силахъ.

Правда, Мы съ удовольствіемъ воздаемъ всю достойную похвалу въ томъ пунктѣ, что немалаяжъ часть Запорожскаго войска въ минувшую нынѣ столь славную, столь и счастливую войну съ Портою Оттоманскою, оказала при арміяхъ нашихъ отличные опыты мужества и храбрости; почему Мы, обыкнувъ признавать и награждать по достоинству заслуги каждаго изъ Нашихъ вѣрныхъ подданныхъ, не упустимъ, конечно, и впредь изъ Всемилостивѣйшаго Нашего вниманія всѣхъ частныхъ людей, служившихъ Намъ въ сей части Нашего народа, которые въ ополченіяхъ противу Государственнаго непріятеля ознаменовали вѣрность свою къ Намъ кровію и достохвальными подвигами; хотя и тутъ, къ сожаленію Нашему, не можемъ скрыть, что многіе и изъ сихъ послѣднихъ, по возвращеніи своемъ изъ похода въ Сѣчь, начали совращаться съ истиннаго пути и поступать за одно съ своими домашними товарищами, вопреки Нашей Высочайшей волѣ и Нашимъ Монаршимъ повелѣніямъ.

И тако по необходимому уваженію на все вышеизложенное, сочли Мы себя нынѣ обязянными предъ Богомъ, предъ Имперіею Нашею и предъ самымъ вообще человѣчествомъ разрушить Сѣчу Запорожскую и имя Козаковъ, отъ оной заимствованное. Въ слѣдствіе того 4 Іюня Нашимъ Генералъ-Порутчикомъ Текелліемъ со ввѣренными ему отъ насъ войсками занята Сѣчь Запорожская въ совершенномъ порядкъ и полной тишинѣ, безъ всякаго отъ Козаковъ сопротивленія, потому, что они не инако увидѣли приближеніе къ нимъ войскъ, какъ уже повсемѣстно оными окружены были; ибо Мы сему военачальнику именно предписали стараться произвесть порученное дѣло спокойнѣйшимъ образомъ, убѣгая, сколь возможно, пролитія крови.

Возвѣщая Нашимъ вѣрнымъ и любезнымъ подданнымъ всѣ сіи обстоятельства, можемъ Мы въ тоже время имъ объявить, что нѣтъ теперь болѣе Сѣчи Запорожской въ политическомъ ея уродствѣ, слѣдовательно же и Козаковъ сего имени. Мѣсто жилища и угодья тамошнія оставляемъ Мы для постоянныхъ и Отечеству наравнѣ съ другими полезныхъ жителей, причисляя ихъ по способности къ Новороссійской Губерніи и поручая при новомъ заведеніи и устройствѣ во особливое попеченіе учрежденному тамъ намъ Правительству Нашему.

Впрочемъ, слѣдуя человѣколюбію Нашему, которое всегда и отъ праведной преступнику казни отвращается, сообразовались Мы оному не меньше и въ опредѣленіи будущаго жребія всѣмъ частнымъ членамъ бывшихъ Запорожскихъ Козаковъ, Всемилосивѣйше повелѣвъ не желающихъ остаться на постоянномъ жительствѣ въ своихъ мѣстахъ, распустить на ихъ родину, а желающимъ тутъ селиться, дать землю для вѣчнаго имъ жилища; всѣмъ же Старшинамъ, кои служили порядочно и имѣютъ одобренія отъ Нашихъ военныхъ начальниковъ, объявить Нашу Императорскую милость и что они сразмѣрные службѣ и званію ихъ получатъ степени.

Данъ въ Москвѣ, отъ Рождества Христова тысяща седьмь сотъ семьдесятъ пятаго года, Августа третьяго дня, а Государствованія Нашего четвертагонадесять лѣта.

(М. П.)

«ЕКАТЕРИНА».

0

8

Толстой Лев Николаевич

Патриотизм или мир?

http://az.lib.ru/t/tolstoj_lew_nikolaew … 50-1.shtml

ослепление, в котором в наше время находятся народы, восхваляющие патриотизм, воспитывающие свои молодые поколения в суеверии патриотизма и, между тем, не желающие неизбежных последствий патриотизма—войны, дошло, как мне кажется, до той последней степени, при которой достаточно самого простого, просящегося на язык каждого непредубежденного человека, рассуждения, для того, чтобы люди увидали то вопиющее противоречие, в котором они находятся


Мне несколько раз уже приходилось писать о патриотизме, о полной несовместимости его с учением не только Христа, в его идеальном смысле, но и с самыми низшими требованиями нравственности христианского общества, и всякий раз на мои доводы мне отвечали или молчанием, или высокомерным указанием на то, что высказываемые мною мысли суть утопические выражения мистицизма, анархизма и космополитизма. Часто мысли мои повторялись в сжатой форме, и вместо возражений против них прибавлялось только то, что это не что иное, как космополитизм, как будто это слово «космополитизм» бесповоротно опровергало все мои доводы.

0

9

Договори і постанови прав і свобод військових
між Ясновельможним Його Милості паном
Пилипом Орликом, новообраним гетьманом
Війська Запорізького, і між генеральними особами,
полковниками і тим же Військом Запорізьким
з повною згодою з обох сторін

Затверджені
при вільному обранні формальною присягою
від того ж Ясновельможного Гетьмана

Підтверджені 5 квітня 1710 року від Різдва Христового


Герб гетьмана Пилипа Орлика та Українські прапори часів Орлика

     В ім'я Отця і Сина і Святого Духа, Бога в Трійці Святій славімого.

     Нехай залишиться на вікопомну славу і пам'ятку Війська Запорізького і всього народу малоросійського.

     Дивний і незбагненний у долях своїх Бог, милосердний у довготерпінні, справедливий у покаранні, як завжди від початку світу, на праведному мірилі правосуддя свого - одні держави і народи возвеличує, а інші за гріхи і беззаконня - упокорює, одні поневолює, інші - звільняє, одні підвищує, інші - понижує. Так і стародавній хоробрий козацький народ, що раніше називався козарським, спочатку був піднесений славою безсмертною, розлогими володіннями та лицарськими відвагами, якими наводив страх не тільки на навколишні народи, а й на саму Державу Східну, тому східний володар, прагнучи жити вічно в мирі з ним, одружив свого сина з дочкою князя козарського.

     Згодом той самий праведний Суддя - Бог за неправди та беззаконня, що збільшувалися, численними карами покарав той народ козацький, понизив, упокорив і звергнув, а наостанок зброєю держави Польської через польських королів Болеслава Хороброго і Стефана Баторія уярмив.

     І незбагненний та неосяжний у правосудді своєму Бог, караючи, покарав наших предків незчисленними лихами. Проте, не до кінця прогнівившись, не на віки ворогуючи, а прагнучи, як за колишньої свободи, народ козацький з-під тяжкого на той час панування польського звільнити, висунув захисника святої православної віри, прав Вітчизни та стародавніх вольностей військових - звитяжного і хороброго гетьмана Богдана Хмельницького, який за всесильної і безперешкодної підтримки найяснішого короля Шведського - Карла Десятого та за сприяння Кримської держави і Війська Запорізького, а ще завдяки своїй розсудливості і відвазі визволив з польського підданства Військо Запорізьке і уярмлений та пригноблений народ малоросійський і добровільно піддався з ним під самодержавну руку великих государів-царів та князів російських, сподіваючись, що Московська держава як єдиновірна з нами дотримається своїх обов'язків, виписаних в угодах та підтверджених присягою, і вічно Військо Запорізьке та народ вільний малоросійський при правах та вольностях буде під її обороною. Але після смерті Богдана Хмельницького Московська держава численними винахідливими способами змогла права та вольності військові, нею ж підтверджені, порушити і вщент зруйнувати, а на вільний козацький народ, нею ніколи не завойований, накинути невільниче ярмо. І скільки разів Військо Запорізьке в тому насильство терпіло, стільки ж разів змушене було кров'ю і відвагою боронити цілісність своїх прав, і цій обороні сам Бог, месник, сприяв.

     Наостанок, за гетьманства Ясновельможного Івана Мазепи, Московська держава, бажаючи остаточно здійснити свої злі наміри і відповідаючи злом за добро, замість вдячності та пошани за ту вірну службу і збитки на неї, аж до останнього нищення майна, за відвагу та військову криваву службу неодмінно хотіла перетворити козаків на регулярне військо, міста приєднати до своїх губерній, права та вольності військові знищити, Військо Запорізьке Низове викорінити й ім'я це навіки стерти, про що свідчать докази та починання. Тоді Іван Мазепа, непокоячись за цілісність Вітчизни, права та вольності військові, маючи сердечне бажання в дні свого гетьманства бачити, а після смерті своєї для вічної пам'яті імені свого залишити, Вітчизну свою квітучою і в достатку, а Військо Запорізьке Городове і Низове не тільки в непорушних, а й у розширених вольностях, перейшов під незламну оборону Найяснішого короля Шведського - Карла Дванадцятого, який з військом своїм вступив в Україну. Гетьман Іван Мазепа був послідовником та наступником свого попередника славної пам'яті звитяжного гетьмана Богдана Хмельницького, котрий з Найяснішим королем Шведським, а Його Королівської Величності дідом - Карлом Десятим одностайністю та військовими справами у звільненні своєї Вітчизни від польського на той час тяжкого підданства, узгоджуючись, сподівався на не меншу допомогу у розірванні з силами польськими. Та невідомі долі Божі! Такі відчайдушні наміри Івана Мазепи через мінливу військову фортуну не здійснилися, а сам він помер у Бендерах.

Свернутый текст

Однак осиротіле після смерті свого попереднього Регіментаря Військо Запорізьке, не втрачаючи надії на бажану свободу і твердо покладаючись на Божу поміч, на протекцію Найяснішого Його Милості короля Шведського та на праведність своєї справи, котра звикла завжди тріумфувати, на підтримку її та покращення військових порядків, постановило на більшій нараді Генеральної Старшини, узгоджуючи свої дії з волею Найяснішого протектора Його Королівської Величності Шведської, вибрати собі нового гетьмана. Для такого обрання призначили термін і зібралися на відповідне такому акту елекційне місце під Бендерами на загальну раду з провідником своїм паном Костянтином Гордієнком, отаманом кошовим. Тоді всі спільно з Генеральною Старшиною та з послами Війська Запорізького Низового, що біля Дніпра залишалося, порадившись, за давніми звичаями й за правом військовим вільними голосами одностайно обрали собі гетьманом Його Милість пана Пилипа Орлика, гідного честі гетьманської і здатного з Божою поміччю і допомогою Найяснішої Королівської Величності Шведської, завдяки своєму розуму і умінню уряд гетьманський у такий тяжкий час утримувати та за інтереси Вітчизни Малоросійської дбати. І оскільки колишні гетьмани Війська Запорізького, залишаючись під самодержцями московськими, зважилися привласнити собі понад міру владу самодержавну, чим завдали значної шкоди давнім порядкам, правам та вольностям військовим, наклавши тягар на весь народ, тому присутня Генеральна Старшина і отаман кошовий з Військом Запорізьким, щоб запобігати такому безправ'ю, у найбільш сприятливий для того час, коли Військо Запорізьке під протекцію Найяснішої Королівської Величності Шведської прийшло і міцно її тримається, тільки для впорядкування та відновлення своїх прав і вольностей військових, домовились з Ясновельможним Його Милості паном Пилипом Орликом - новообраним гетьманом і постановили, аби не тільки його вельможність за щасливого свого гетьманського володарювання всіх досягнутих постанов і договорів непорушно дотримувалася, але щоб і за інших, майбутніх гетьманів Війська Запорізького вони були збережені і дотримувалися так, як тепер складені.

I

Оскільки серед трьох доброчеснот богословських віра є найпершою, то і перший пункт про віру святу православну східного сповідання належить розпочати, про віру, якою народ звитяжний козацький, ще за володарювання каганів козарських, від столиці Апостольської Константинопольської, просвічений був, так і нині, непорушно в ній перебуваючи, жодним іновір'ям ніколи не спокушався. Не є таємницею, що славної пам'яті гетьман Богдан Хмельницький з Військом Запорізьким повстав і розпочав праведну війну проти Речі Посполитої Польської за права та вольності військові, але насамперед за віру святу православну, яка різними тягарями влади польської силувана була до унії з костелом римським. А після викорінення іновір'я з Вітчизни нашої з Військом Запорізьким і народом малоросійським добровільно піддався і перейшов під захист Московської держави з єдиною метою - тільки заради єдиновір'я православного. І новообраний гетьман, коли Господь-Бог могутній у битвах допоможе щасливою зброєю королю Його Милості Шведському звільнити Вітчизну нашу - Малу Росію від ярма московського, повинен буде насамперед піклуватися, щоб жодне інше іновір'я у Вітчизні нашій не було впроваджено. Якщо таке таємно або явно з'явиться, тоді владою своєю мусить його викорінювати, а проповідництво й поширення його не допускати. Проживати іновірцям в Україні, а особливо зловір'ю юдейському, не дозволяти, а докладати всіх зусиль, щоб одна віра православна східного сповідання, під послушенством святішого Апостольського трону Константинопольського, навіки стверджена була, і з помноженням хвали Богові, святих церков та квітненням у науці серед звільнених синів малоросійських поширювалась і немов біла лілія в тернії між сусідніми іновірними державами процвітала. А для ще більшої ваги первісного в Малій Росії престолу митрополитського Київського та для зручнішого управління справами духовними ясновельможний гетьман після звільнення Вітчизни від іга московського має здобути у столиці Апостольській Константинопольській священноначальницьку первісну владу, щоб через неї відновились реляції та послух синівський до згадуваного Апостольського Константинопольського трону, від якого проповіддю євангельської віри вселенської святої та влада удостоїлася зміцнення.II

     Оскільки будь-яка держава стверджується непорушною цілісністю кордонів, то й щоб кордони Малої Росії, Вітчизни нашої, утверджені пактами від Речі Посполитої Польської, найяснішої Порти і від держави Московської, особливо ті кордони, які по річку Случ за гетьманства славної пам'яті Богдана Хмельницького від тієї ж Речі Посполитої Польської до земель Гетьманських і Військових на віки віддані і пактами обумовлені, ніколи не були порушені, ясновельможний гетьман при домовленостях з Найяснішим королем Його Милості Шведським має піклуватись і, скільки Бог дасть сили та розуму, боронити, коли буде треба. Особливо ж має скаржитися про те до найяснішого маєстату Його Королівської Величності Шведської як оборонця і протектора нашого, щоб Його Величність не дозволяв нікому не тільки прав і вольностей, а й кордонів військових порушувати і привласнювати. Крім цього Ясновельможний гетьман по закінченні, дай Боже, щасливому, війни повинен буде просити у Королівської Величності Шведської такого трактату, щоб Його Величність та його спадкоємці найясніші королі шведські титулувалися вічними протекторами України, і справи їхні залишалися спрямованими на зміцнення могутності Вітчизни нашої та збереження її цілісності у наданих правах і кордонах.

     Також Ясновельможний гетьман повинен буде просити у найяснішого королівського маєстату, аби у договорах Його Величності з державою Московською було викладено, щоб полонених наших, які нині в державі Московській знаходяться, по закінченні війни нам вільних повернули, а всі завдані Україні за теперішньої війни збитки Москвою були сплачені і справедливо відшкодовані. А особливо повинен просити у Найяснішої Королівської Величності, щоб усіх полонених наших, які в державі Його Величності залишилися, було звільнено і нам повернено.

III

     Оскільки нам завжди необхідна сусідська дружба з Кримською державою, до чиєї допомоги Військо Запорізьке для оборони своєї не раз вдавалося, то, на скільки на цей час це можливо буде, Ясновельможний гетьман через послів своїх до Найяснішої Його Милості Хана Кримського має дбати про відновлення давнього з Кримською державою братерства та єднання військового і підтвердження вічної приязні, дивлячись на яку сусідні держави не відважилися б прагнути поневолити Україну чи коли-небудь чинити над нею ґвалт. Після закінчення війни, коли Бог допоможе, при бажаному й очікуваному нами мирі, новообраний гетьман, осівши у своїй резиденції, має неухильно пильнувати, зобов'язавши до цього і уряд свій, аби ні в чому з державою Кримською дружба і побратимство не порушилися через наших свавільних та легковажних людей, які звикли не тільки сусідську згоду та приязнь, а й союзи мирні руйнувати.

IV

     Військо Запорізьке Низове, здобувши собі славу безсмертну багатьма лицарськими подвигами на морі та суходолі, не меншими дарами винагороджено було для спільного свого проживання та промислу. Та держава Московська, шукаючи різні способи для утисків та знищення Війська Запорізького Низового, побудувала на власних землях та угіддях Війська то міста самарські, то фортеці по Дніпру, прагнучи чинити перешкоди Війську Запорізькому Низовому у рибних та звіриних промислах, завдавши тим самим нестерпної образи, праволомства та пригноблення. А наостанок гніздо військове - Січ Запорізьку військовим наступом розорила. Тому по закінченні, дай Боже, щасливому, війни (якщо тепер згадане Військо Запорізьке тих земель своїх та Дніпра від насильства московського не очистить і не звільнить) Ясновельможний гетьман при переговорах Найяснішого короля Його Милості Шведського з державою Московською повинен буде про мир дбати, щоб Дніпро від міст та фортець московських, а також і землі від володіння московського були звільнені і до первинної території Війська Запорізького повернуті. І там у майбутньому нікому ані фортець будувати, ані міст закладати, ані слободи осаджувати, ані яким-небудь іншим способом військових угідь спустошувати Ясновельможний гетьман не має дозволяти і зобов'язаний буде надавати Війську Запорізькому Низовому всіляку допомогу у їх обороні.

V

     Місто Терехтемирів, яке здавна належало Війську Запорізькому Низовому і називалося його шпиталем, після звільнення, дай Боже, Вітчизни від московського підданства Ясновельможний гетьман має повернути Війську Запорізькому Низовому з усіма угіддями та з перевозом через Дніпро, що там залишається. У цьому місті для старих, зубожілих та ранами скалічених козаків за військовий кошт має бути збудований шпиталь, відтоді вони матимуть харчі та одяг.

     Також увесь Дніпро - згори від Переволочної донизу, Переволочанський перевіз, саме місто Переволочну, з містом Керебердою і річкою Ворсклою з млинами, що знаходяться на території полку Полтавського, і фортецю Кодацьку з усіма маєтностями повинен буде Ясновельможний гетьман, а після нього його наступники з гетьманського уряду згідно з давніми правами та привілеями при Війську Запорізькому оберігати і нікому з духовної або світської влади не дозволяти загат на Дніпрі вниз від Переволочної будувати, риболовити. Особливо поля, ріки, річки і всі угіддя аж до самого Очакова навіки мають належати нікому іншому, тільки Війську Запорізькому Низовому.

VI

     У самодержавних державах зберігається такий хвалений і суспільно корисний лад, за якого завжди, і під час війни, і в мирний час, приватно та публічно проводяться ради щодо загального добра Вітчизни, на яких самі самодержці, присутні на них, не забороняють свої рішення міністрам та радникам піддавати обговоренню та ухваленню. То чому ж серед вільного народу такий добрий лад не може бути збережений? У Війську Запорізькому при гетьманах відповідно до давніх прав та вольностей він неодмінно зберігався, але деякі гетьмани Війська Запорізького, привласнивши собі несправедливо та протиправно владу самодержавну, самовладно узаконили таке право - як хочу, так і велю. Через таке самодержавство, непритаманне гетьманському уряду, у Вітчизні та у Війську Запорізькому значно зросли порушення прав та вольностей, розорення, народний тягар, насильні та підкупні урядами військовими розпорядження, а відтак зростала зневага до генеральної старшини, полковників та значного товариства. Тому ми, Генеральна Старшина, кошовий отаман та все Військо Запорізьке, домовились і постановили з Ясновельможним гетьманом при елекції його вельможності таке право, яке має бути вічно у Війську Запорізькому збережено: у Вітчизні нашій першість серед радників належить Генеральній Старшині - як через респект до їх урядів головних, так і постійній при гетьманах резиденції; після них ідуть городові полковники, які будуть пошановані за громадських радників. Крім того, до загальної ради треба вибрати по одній визначній, розсудливій та заслуженій особі від кожного полку. Генеральні радники обираються за згодою гетьмана. З усіма цими генеральними особами, полковниками та генеральними радниками теперішній Ясновельможний гетьман та його наступники повинні будуть радитися про цілісність Вітчизни, її добробут та про всі справи публічні і нічого без їхньої волі своєю владою не розпочинати, не встановлювати і рішень не приймати.

     Для цього тепер, при елекції гетьмана, одностайною ухвалою призначаються три генеральні ради щорічно, які мають відбуватися в гетьманській резиденції: перша - на Різдво Христове, друга - на Воскресіння Христове, третя - на Покрову Пресвятої Богородиці. На них не тільки пани полковники зі старшиною своєю та сотниками, не тільки з усіх полків генеральні радники, а й посли від Війська Запорізького Низового для вислуховування та обговорення, після отримання від гетьмана доручення, мають прибувати, дотримуючись призначеного терміну. Якщо від Ясновельможного гетьмана до загальної ради надійде яка-небудь пропозиція, то всі добропорядно, без своєї чи чужої користі, без душогубних заздрощів та ворогування зобов'язані будуть радити так, щоб ці поради не призвели до шкоди для честі гетьманської, загальних тягарів Вітчизни, розорення та, не дай Боже, згуби.

     Якщо ж виникнуть якісь громадські справи, що потребують швидкого управління та виправлення, тоді Ясновельможний гетьман буде повновладний у тому, щоб з радою Генеральної Старшини такі справи вирішувати відповідно до своїх гетьманських повноважень.

     Також якщо до Ясновельможного гетьмана будуть надіслані листи від закордонних держав, то Його Вельможність має оголосити про них Генеральній Старшині і відповіді, які відписуватимуться, висвітлити, не приховуючи від них жодної кореспонденції, передусім закордонної та такої, що може шкодити цілісності Вітчизни та добру громадському. А щоб на таємних та публічних радах між Ясновельможним гетьманом і Генеральною Старшиною, полковниками та генеральними радниками була дієва, обопільна довіра, кожен з них повинен буде скласти формальну присягу шляхом публічно здійсненої клятви на вірність Вітчизні, на відданість своєму регіментареві, на дотримання своїх повноважень відповідно до посади, яку вони коли-небудь обійматимуть.

     Якщо у діях Ясновельможного гетьмана буде помічено щось несумісне з правами та вольностями, шкідливе та некорисне для Вітчизни, тоді Генеральна Старшина, полковники і генеральні радники будуть уповноважені вільними голосами чи приватно або, якщо виникне така необхідність, й публічно на раді висловити Його Вельможності докір щодо порушення прав та вольностей без осудження та найменшої образи високої регіментарської честі. На ті докори Ясновельможний гетьман не має ображатися та мститися, а навпаки, намагатися виправити недоладності.

     Особливо ж генеральні радники, кожен у своєму полку, в якому буде обраний, владні будуть разом з городовим полковником стежити за порядком, а інші мають загальною радою управляти, заступаючись за кривди людські. Як Генеральна Старшина, полковники та генеральні радники мають поважати Ясновельможного гетьмана, виявляти йому належні почесті та вірний послух, так і Ясновельможний гетьман має взаємно шанувати їх за товариство, а не за слуг та робочих помічників і не змушувати навмисно для приниження їхньої гідності вистоювати перед собою, крім випадків, коли в тому буде потреба.

VII

     Якщо б хтось із генеральних осіб, полковників, генеральних радників, значного товариства чи інших військових урядників, особливо з черні, образив гетьманську честь чи в чомусь іншому провинився, то Ясновельможний гетьман не має права сам покарати їх, а повинен буде подати до генерального військового суду кримінальну чи некримінальну справу. І яким би лицемірним чи облудним не здавався вирок, кожен, хто винен, повинен прийняти його.

VIII

     Доповідати Ясновельможному гетьману про всі державні, військові справи повинні генеральні особи, які відповідно до служби постійно перебувають при гетьманові, а не слуги хатні, які жодними військовими справами не повинні цікавитися і не втручатися в державні інтереси.

IX

     Оскільки раніше у Війську Запорізькому завжди були генеральні підскарбії, які військовим скарбом, млинами, прибутками до військової скарбниці завідували та з відома гетьмана ними розпоряджалися, то й тепер загальним договором встановлюється та неодмінно узаконюється такий порядок, щоб після звільнення, дасть Бог, Вітчизни нашої від ярма московського, за згодою гетьмана та загальним рішенням був обраний генеральний підскарбій - людина значна, заслужена, маєтна та добросовісна, яка б наглядала за військовим скарбом, млинами та завідувала усілякими прибутками державними і з гетьманського відома направляла їх на потреби громадські та військові, а не на приватні.

     Сам же Ясновельможний гетьман не повинен мати жодного відношення до військового скарбу і не витрачати ці кошти на власні потреби, а має задовольнятися прибутками й доходами, передбаченими для гетьманської особи і булави. Це - індукти, збори з полку Гадяцького, сотні Шептаківської, маєтків Почепівських й Оболонських та інших, які здавна ухвалені та затверджені на уряд гетьманський. Більше ж державних маєтностей та угідь Ясновельможний гетьман не має права ані самовільно собі привласнювати, ані роздавати іншим людям, менш заслуженим у Війську Запорізькому, а особливо ченцям, попам, бездітним вдовам, дрібним громадським і військовим урядникам, слугам своїм та приватним персонам для якихось потреб.

     Не тільки при гетьмані генеральний підскарбій, який пильнуватиме за військовим скарбом, має обиратися і залишатися там, де буде гетьманська резиденція, а й у кожному полку має бути два підскарбія. Це так само люди значні та багаті, які обиратимуться загальною ухвалою полковника, старшини військової та громади. Вони мають бути обізнані про полкові і міські прибутки та громадські податки, наглядатимуть за ними, матимуть у своєму розпорядженні та кожного року звітуватимуть. Полкові підскарбії, підлеглі безпосередньо генеральному підскарбію, повинні будуть у своїх полках про прибутки, що належать до скарбу військового, знати, збирати та у руки генеральному підскарбію здавати. Пани полковники також не повинні цікавитися скарбницями полковими, а задовольнятися своїми прибутками та маєтностями відповідно до їх посад.

X

     Ясновельможний гетьман за своєю посадою має дбати про лад у Вітчизні Запорізькій, а особливо повинен пильнувати, щоб людям військовим і посполитим не чинилися збиткові тягарі, податки, пригнічення та здирства, через які вони залишають своє житло і йдуть шукати прихистку у закордонні держави. Для цього треба, щоб панове полковники, сотники, отамани з усіма військовими та посполитими урядниками не наважувалися виконувати панщин та відробітки на своїх приватних господарствах силами козаків та посполитих, особливо тих, які ані до урядів їх, ані їм безпосередньо не належать: не примушувати до косіння сіна, збирання з полів урожаю та гатіння гребель, не віднімати та силою не змушувати продавати землю, не відбирати за будь-яку провину рухоме та нерухоме майно, не змушувати ремісників безоплатно виконувати свої домашні справи і козаків до розсилки приватної не залучати. Усе це Ясновельможний гетьман має владою своєю забороняти і сам того, як добрий приклад іншим, остерігатись і не чинити.

     Найбільше ж на людей бідних чинять утиски і здирства та пригнічують їх тягарями владолюбні хабарники, які не за заслуги свої, а через ненаситну пожадливість прагнуть потрапити в уряди військові і посполиті для свого збагачення. Вони спокушають серце гетьманське, і завдяки корупції, без повного обрання та всупереч справедливості і закону, чи в уряди полковничі проникають, чи обіймають інші посади. Тому остаточно постановляється, щоб Ясновельможний гетьман жодними, хоч би й найбільшими, подарунками та респектами не спокушався, нікому за хабарі в урядах ні полковничих, ні інших військових чи посполитих посад не давав і насильно в уряд нікого не призначав. Завжди як військові, так і посполиті урядники, особливо полковницькі, мають обиратися вільними голосами, а по обранні - владою гетьманською затверджуватись. Однак елекції таких урядників повинні проводитися не без волі гетьманської. Такого ж закону і полковники повинні будуть дотримуватися та не допускати без вільного обрання цілої сотні сотників та інших посадовців за якісь респекти. А через власні образи не повинні також з урядів звільняти.

XI

     Вдови-козачки й осиротілі діти козацькі, двори козацькі й жінки в час відсутності козаків, які перебувають в походах або на якійсь іншій військовій службі, щоб до всяких громадських повинностей не притягалися і сплатою податків не обтяжувалися - так погоджено і ухвалено.

XII

     Чималий тягар на міста українські лягає і через те, що багато сіл, які раніше їм належали і надавали допомогу у виконанні громадських робіт, до різних державців духовних та світських у приватне володіння повідходили. Жителі посполиті міст у малолюдстві залишилися, то мають тепер ті ж самі повинності виконувати, що раніше за допомогою відібраних сіл виконувались. Тому, як заспокоїться наша Вітчизна від смути воєнної і після звільнення її, дай Боже, від підданства московського, спеціально обраними комісарами має бути проведена генеральна ревізія всіх маєтностей, що знаходяться у володінні можновладців, а результати її подані до Генеральної Ради, що при гетьманові. На ній і буде вирішено, хто має право, а хто не має права військовими угіддями та маєтностями користуватися та які повинності і послушенства підданські можновладцями мають виконуватися.

     Ще на людей бідних лягає додатковий тягар через те, що багато козаків оберігають людей зі статками від належних їм повинностей, приймаючи їх до себе у підсусідки, а купці маєтні, захищаючись то гетьманськими універсалами, то протекцією полковничою і сотничою, ухиляються від виконання спільних повинностей громадських і не хочуть допомагати в цьому людям бідним. Через те ясновельможний гетьман універсалами своїми повинен змусити як козаків, так і купців не занехаювати громадські повинності і заборонити їхній захист.

XIII

     Стольне місто Київ та інші українські міста з магістратами своїми і з усіма правами та привілеями, законно їм наданими, повинні бути непорушно збережені. Це ухвалюється спеціальним актом і доручається підтвердити у подальшому гетьманською владою.

XIV

     Найбільшим тягарем для простих людей в Україні було утримування проїжджих та надання їм підвод, для козаків - їх супроводження. Це доводило деяких людей просто до зубожіння. Тож тепер надання підвод та супроводження проїжджих мають бути повністю відмінені і ніхто з проїжджих не має права ніде вимагати жодної підводи, харчів, напоїв, хіба що хтось у справах громадських з поїздкою буде, наприклад за подорожньою від Ясновельможного пана гетьмана, але й у такому випадку не давати жодних дарів, а лише підводи, скільки в подорожній буде написано. Особливо ж щоб ні військові чи їхні слуги, ні слуги Ясновельможного гетьмана, переїжджаючи у приватних, а не у військових справах, не вимагали підвод, харчів, напоїв, поклонів та супроводження, бо через це міста розорюються, а бідний народ знищується. Будь-яка особа у приватній справі, а не військовій, без регіментарської подорожньої переїжджаючи, повинна усюди в містах і селах обходитися своїм коштом, а підвод та супроводжуючих не вимагати і силою ніколи не брати.

XV

     Оскільки орендна плата для щорічної платні компанійцям та сердюкам, а також для інших військових видатків вважається громадським тягарем всіма обивателями малоросійськими військовими та простолюдинами, то й утримання постоїв сердюків та компанійців є обтяжливим для суспільства. А тому як орендні плати, так і згадані постої повинні бути зовсім відмінені.

     На Генеральній Раді має бути вирішено і постановлено, як відновити, бідний для задоволення усіляких публічних та військових витрат, військовий скарб і скільки по закінченні війни Ясновельможний гетьман має тримати на військовій службі платних компанійців та піхотинців.

XVI

     Часто люди бідні скаржаться на численні здирства з боку збирачів державних податків та податкових чиновників, а також ярмаркових об'їждчиків. Бідній людині взагалі неможливо на ярмарку продати будь-яку річ для полегшення своєї бідності та купити щось для власних потреб без ярмаркової плати. А не дай Боже, хоч чимось завинити, то будеш обідраним ярмарковими об'їждчиками з ніг до голови.

     Тому нехай збирачі податків та податкові чиновники збирають до державної скарбниці тільки те мито і тільки з тих товарів, які будуть виражені у майнових угодах, нічого зайвого від купців не вимагаючи і людям бідним здирства не чинячи. Так само й об'їждчики ярмаркові повинні збирати мито з тих, кому належить його платити, а не з убогих людей, які прибули на ярмарок, щоб щось продати або купити для власних потреб. Справ жодних, не тільки кримінальних, а й поточних не відкривати і звичного здирства людям та містам не чинити. А сприяти цьому буде Ясновельможний гетьман своєю мудрою турботою та владою, котрому належить усі негаразди Вітчизни нашої виправляти, а права та вольності військові непорушно зберігати і охороняти.

     Ці договори і постанови підлягають дійсному виконанню, що Його Вельможність зволив підтвердити не тільки підписом власноручним, а й формальною присягою та притисканням печатки державної.

http://static.rada.gov.ua/site/const/istoriya/1710.html

0

10

Кусок львовской истории. 1989-2007. Правда, куда правильно воткнуть ссылочку, не знаю. Старый самовар.
Да и сама ссылка не втыкается. Даю текстом: сайт проза.ру львовский роман-хроника "Завод" для патриота".

http://www.proza.ru/2014/10/18/1884

Отредактировано Зануда (Воскресенье, 5 апреля, 2015г. 05:18:37)

0

11

Николай Яременко
Публицист - Кременчуг

Памятник русофобской глупости, или почему писарь Глоба не стал дворянином?

12.10.2012 [17:25]

          «Щоб зовсім забулося походження січовіка, на Запорожжі був звичай не називати на прізвище,
а кожному прикладали прозвисько»
                                                                                            А. Кащенко

В 1991 году общее Отечество разошлось по национальным квартирам. Характерной чертой новой жизни стало стремление элит никогда прежде не существовавших государств обзавестись «собственной» историей, «героями», обнаружить в навязываемых  мифах корни сегодняшней независимости, свалившейся как снег на голову. Усердствуют в фальсификациях и мифомании  вчени, мытци, чиновники… В этом ряду сооружение памятника писарю Сцикливому в центре Глобиного на Полтавщине в 2012г.
           История запорожского казачества  представляет собой, в значительном объёме,  собрание мифов.  Одни из них тешат провинциальное самолюбие самостийников, другие, вроде бальзама, лечат душевные раны  мечтателей-незалежников. Распространён миф о том, как москали, эти новые ахейцы туранского племени, из-за извечной ненависти к справжним украм зруйнувалы в 1775 году Новую Трою, то бишь Запорожскую Сечь, – последний оплот вольного украинства. Правда,  в устном и письменном изложениях мифа отсутствует глава, в которой описывается встреча сечевиками   хлебом и солью  солдат Её Императорского Величества (то есть «преступной Катерины»).  Чудо-богатыри Суворова, под командой генерал-поручика Текели, прибывшие пешим ходом из отвоёванных у турок степей Дикого поля (Новороссии) отказались селится в грязных и пустых, кишащих вшами, куренях Сечи, отдав предпочтение своим палаткам. Причём, как свидетельствуют хроники, во главе встречавших  выделялись, говоря современным языком, первые лица  славной вольницы - кошевой «отаман» Калнышевский и войсковой писарь Глоба, по совместительству «вийскови табунщик, скотар и чабан», при полном параде, по случаю в постиранных шароварах, блистая и звеня царскими  медалями. Понятно, такие мелочи в самостийной истории можно (да и нужно!) опускать.  К слову, самостийниками замалчивается также самое заветное, самое сокровенное желание казацкой старшины – получить во что бы то ни стало, любым способом официальное признания за ними  прав высшего сословия: шляхетства от короля Польши, дворянства от русских царей. Кто первый уступит им, тому и служить станут до гроба. Такая вот воля. Такая вот любовь к неньке Украине.
         О последнем кошевом атамане Войска Запорожского написано достаточно много, не стану всуе тревожить его тень. Поделюсь своими изысканиями о войсковом писаре  и прочая, и прочая, тоже последнем, тем более что и повод появился – сооружение «нудистами» и регионалами, ряжеными в оранжевые шаровары самостийниками, свинопасами и гречкосеями памятника, славившемуся своими доносами, грабителю, коррупционеру и дезертиру, по совместительству писарю, на прозвысько Глоба Сцикливый. При открытии памятника будут  помянуты заодно и все «лыцари великие», к которым  их собрат с Дона Болотников запросто обращался, не кривя душой: «Братья воры и разбойники!».

Свернутый текст

Вот какую характеристику дает Сечи Анатолий Железный: «На самом деле эта «казацкая республика» изначально представляла собой хищное сообщество, вооруженное и организованное по принципу «демократии разбойничьей шайки». Единственным смыслом существования этого сообщества был грабеж, причем всех, у кого было что отнять.» Как вчерашний принцип «державы»: «тырить газ из трубы». Если же судить о запорожцах: пьяными, полуголыми, в загаженных турецких шароварах, валявшихся на улицах Москвы, представлявших «вийско самозваных царьков» по Г. Боплану, то он дает следующую характеристику украинскому казацкому «лыцарству»: «Запорожцы совсем не хотят трудится. Они предпочитают лучше пойти позаимствовать все необходимое у своих добрых соседей, нежели потрудится. Зато, я думаю, вряд ли какой другой народ в мире давал бы себе волю в питье, как они, ибо не успевают протрезвится, как тотчас начинают, как говорится, лечится тем же, от чего пострадали. Кроме всего прочего эти люди вероломны, склонны к предательству и коварны.» Подтверждением правдивости слов инженера Боплана является сегодняшняя политика «державы Украина» сеющая смуту в Русском Мире.
       … Иван Глоба, занимавший должность писаря Новой Запорожской Сечи в 1765-75гг.   Как бы там ни было, сегодня  образ последнего писаря Сечи, самостийники рисуют как жертвы  национального гнёта со стороны  великороссов. Ангажированные историки незалежной державы, представляя ликвидацию Сечи не объективным историческим процессом, а лишь актом имперской агрессии, живописуют идеальный образ страдальца за волю. Но исследование жизненного пути сего «страдальца» выявляет, как теперь сказали бы о нашем современнике,  рекетира, коррупционера и дезертира, по имени Иван Глоба Сцыклывый.

Посмотрим на Запорожскую Сеч того времени и поинтересуемся, насколько низовая вольница подчинялась  законам России.
После Кючук-Кайнарджийского договора 1974 года границы России переместились далеко на юг от Запорожья. Сечь потеряла военно-стратегическое значение. Но еще 20 декабря 1768 года вышел царский указ о том, что левобережное казачество (Малороссии, Слобожанщины и Запорожья) принимает Присягу и становится подсудной на основании «Воинского устава и артыкулов». А за 15 лет до этого царским указом о выборах на Сечи было предписано избирать кошевого, писаря и судью не на общевойсковых радах, а на старшинских сходах. Этим царская власть исключала возможность избрания пьяных и голых кошевых, как было перед этим не единожды, что обеспечивало хоть какую-то стабильность войска, которое по административно-территориальному устройству представляло 38 куриней и 8 паланок.  Указ худо-бедно исполнялся, что видно на примерах неоднократно переизбиравшихся Глобы и Калнышевского, хотя запорожцы, опившись горилки, бывало «шугали» их с Сечи.
Царское правительство, ликвидировав в 1754 году по рескрипту гетмана Разумовского внутренние таможни в Российском государстве, предоставило казакам возможность заниматься торговлей.  Были введены новые старшинские должности: Военный табунщик (опекал табуны коней), Военный скотар (старшинствовал над чередами «худобы»), Военный чабан (опекал отары овец).  Наш Иван, как отмечено выше, новыми должностями обойден не был. На Левобережье, на  казацких зимниках и хуторах запорожской старшины казна закупала скот для армии. В то время в Малороссии проходило 400 ярмарок в год, да на Слобожанщине – 300.
Однако новое занятие не изменило образа жизни  «лицарив». На  Сечи, по описанию В. Голобуцкого, куренями были низкие темные и холодные, длинные деревянные бараки, укрытые камышом и обмазанные глиной. Убожество было и во внутреннем убранстве куреня. Посредине стоял длинный некрашеный стол с узкими лавками по боках, вдоль стен сооружался дощатый помост, где спали до «почварства ста» и более казаков. На Низовой Сечи развился характерный для рыночного общества наемный труд казаков.  Их объединяла не этническая основа, а морально-психологическое единство разбойников и «глытаив».  Запорожцы также имели возможность заработать  на зимовниках и хуторах старшины, где получали жалование от казны. Так, в начале 70-х годов на хуторе Кагамлык у писаря Глобы работало 40 работников запорожской голытьбы. 
Сепаратистская «историческая школа» деликатно обходит острые социальные противоречия в Запорожье. Сечь (кришевала)  славилась чрезмерными поборами за пользование мостами, мельницами. Это позволяло зажиточным казакам вместо себя посылать служить «наймитов», давая им коня и оружие похуже. Земли Дикого поля в то время заселялись малороссами, выходцами с Левобережья, Слобожанщины, а также Великороссии и спасавшимися от турецких зверств сербами, греками, болгарами, ещё немцами-колонистами. Так создавалась Новороссия. Запорожцы же всячески препятствовали заселению Дикого поля. С оружием в руках грабили и разрушали села поселенцев…
     Руководителем ежегодной делегации, отправлявшейся  за царским жалованием, обычно был писарь Новой Запорожской сечи Иван Глоба. Сечь, присягнувшая и подчинявшаяся России, с 1753 года получала «царское жалование» - хлебное, в самой Сечи, и денежное, в Петербурге или Москве. Так в 1765 году  Глоба получил 6660 золотых рублей, да сверх того 2000 прибавки на все войско, да прогонных 8р.80 коп., за наем ямских подвод от Москвы до Киева 5р.88 коп. Итого 7429р. 68 коп. Царское жалование выплачивалось золотом и предназначалось лично каждому низовому запорожскому казаку.  Среди них «мертвых душ» было значительно больше чем у Чичикова. Казацкая старшина Сечи, плюя на рескрипт гетмана Разумовского об упразднении внутренних таможен, получала мыта с завозимых на Сечь товаров и сборов с провозимых мимо товаров. Получала старшина и приношения от шинкарей, владельцев гурален, брагарныков. Обложены данью были почти все 2 тысячи лавок, 800 корчем Левобережья. Ежегодную плату Сечи платили и свои паланки, от коих поступало атаману, писарю и судье по кварте (ведру) горилки, мед, мясо, калачи.
   Казацкая старшина плела интриги, разворовывая выделяемые правительством деньги. Не гнушалась «лыцарскими» доносами князю Потемкину и самой царице друг на дружку. Вылюжная подпись писаря Глобы по прозвыську Сцикливый часто присутствовала на них. Казацкая «сирома» при любом удобном случае  грабила окрестности. В Малороссии понятия «запорожец» и «татарин» стали практически синонимами. Постоянное разворовывание денег из царского жалования, отпущенного на содержание войска (коррупция, понимаешь), приводило к бунтам сечевой бедноты. Калнышевский и Глоба, высокопоставленние коррупционеры, не раз убегали из Сечи под защиту русских войск. Бунты «серомы» Сечи - факты неоспоримые. Так в 1768 году Глоба убежал от взбунтовавшейся «серомы» через дымарь писарской. Отчего получил прозьвисько – Сциклывый (от испуга пускающий мочу). Иллюстрация  к мифу о равноправии и «лыцарстве», о бесклассовом братстве на Сечи.
Документы из эпохи Новой сечи (1734-1775 годы) также противоречат созданному самостийниками сентиментально-идеалистическому мифу о демократии. Никакого ни социального, ни политического братства и «лыцарства», о которых так любит говорить сепаратистская «историческая школа», в действительности не было.  Деньги на Сечи, в том числе и на выпивку, после разворованного царского жалования добывались грабежами, или путем найма к зажиточным казакам, которые на правах собственности владели хуторами, хотя земли Запорожья и не были в разделе. Не нравились на Сечи требования Екатерины Великой: прекратить разбой, грабеж и хищения. А еще государыня требовала расселиться и либо служить в армии, в «пикинерских» полках, либо стать земледельцами. Богатых казаков, принявших присягу и получавших исправно царское жалование, в том числе и Ивана  Глобу, служба в армии не привлекала. Она отдаляла их от нажитого имущества.
          Сделаем на этом месте шаг назад во времени.
9 декабря 1736 года некий малороссийский казак Яков Глоба (запись С. Величко – Яр.) получил хутор Кагамлык на берегу речки Омельничек от Полтавского полковника В.В. Кочубея, отец которого был казнен Мазепой. Сын удачливого Якова, ещё более удачливый Иван, займет «МИДовскую должность» писаря на Сечи, с ежегодным жалованием в 50 рублей золотом. За своеобразное участие в русско-турецкой войне 1768-1774 годов получит из рук Екатерины Великой золотую медаль с ее изображением. В 1975 году на хуторе у Ивана Глобы будет табун в 400 лошадей, 900 единиц крупного рогатого скота, 13 тысяч овец, 100 свиней. Кроме 40 работников-казаков, состоящих на жаловании от императрицы, на хуторе работало и 22 наемных гречкосея. Приведу примеры заработной платы тех времен. Вознаграждение за труд казака или «наймита» составляло от 2  до 5 рублей в год, на хозяйских харчах. Лошадь в то время стоила  5-20 рублей, вол или корова 5-8 рублей, рубашка – 40 коп., сапоги- 50 коп. На содержание заключенного казна выделяла 1 копейку в день.) 
Писарь Глоба не только умел «вылюжно» писать, но и был отменным подхалимом. Сохранилась, кроме доносов и несколько речей, написанных и прочитанных Екатерине Великой писарем-«лыцарем» Сечи.  Все они очень похожи на недавние послания «Дорогому Леониду Ильичу Брежневу»:  «Всепресветлейшая моя, Всепресвятейшая, Благочестивая, Великая государыня императрица и самодержица Всероссийская!»  И далее в таком же духе на четырех листах…
Несмотря на  классическую «хохляцкую хитрость»,   и умение искусно «лизнуть» где надо,  жадность к казённым деньгам погубила писаря. Хотя Глоба и делился с кошевым и судьей наваром, столичное расследование финансовых махинаций на Сечи выявило многолетние грабежи подданных ее Величества, хищение  царского жалования. Да такие, что за них полагалась по законам империи казнь смертью.
Выручил грабителей и расхитителей высокопоставленный защитник казаков, известный среди них под прозвыськом  Грицко Нечеса:
«Всемилостливейша государыня! Дерзновенные поступки бывшего Сечи Запорожской кошевого Петра Калнышевского и его сообщников, судьи Павла Головатого и писаря Йвана Глобы, коих вероломное буйство столь велико, а преступления их перед императорского величества престолом, по всем гражданским и политическим законам заслужили, по всей справедливости смертную казнь. Но как всегдашняя, блистательной души вашей спутница добродетель, побеждает суровость злобы кротким матерным исправлением, то й осмелюсь я всеподданийше представить: объявить милосердное избавление их от заслуживаемого ими наказания, а вместо того повелеть отправить на вечное содержание в монастыри, из коих кошевого - в Соловецкий, а прочих- в Сибири монастыри, с выплатой на содержание: кошевому по рублю, а прочим по полуполтине на день. Запорожские имения обратить по всей справедливости, на удовлетворение разоренных ими ваших верноподданных, кои повинуясь вашему предписанию, сносили буйство бывших запорожцев без сопротивления, ожидая избавления от десницы вашей и претерпев убытки более нежели на 200 000рублей. Князь Потемкин».
Казнь заменили на ссылку. Иван Глоба был отправлен на шести подводах(!)   на монастырское житие в Туруханск. Там и умер в 1791 году. Канцелярия Тобольского наместника разыскала родственников И. Глобы в Екатеринославе и передала им его личное имущество: «Сундук кедровый, кованый черным железом; кафтаны- 7 штук; шубы 4 (четыре) штуки – лисьего хребтового меха, покрыты голубым сукном; черных мерлушек, покрытых алым сукном, кирейка песочного сукна; кушак шелковый, кушак персидский; тарелок оловянных пять; 9 рублей золотом и 21 карбованец серебром и медной монетой» и т.п.

А теперь вернусь к началу статьи. Пока наши «борцы за волю Украины» добирались медленным ходом до мест ссылки, по предложению Потемкина и Разумовского казацкая старшина Малороссии, Слобожанщины и Новороссии была возведена Екатериной Великой в дворянство. Ещё бы чуть-чуть, и успел бы Иван, сын Якова, по прозвищу Глоба, стать в ряды российской аристократии. Предел мечтаний! Но не судилось, як кажуть у нас …
Оранжевые самостийники и «незалежна исторична школа» причислили малороссийского казака, писаря Сечи Ивана  Глобу к национальной украинской элите.  Оно и правильно, во времена сегодняшней руины  только коррупционеры и грабители в чести у «прихватизаторов».  А памятник Глобе Сцыкливому будет заменой памятнику Мазепе на многострадальной земле Полтавщины, захваченной  «лыцарями» из самостийных свинопасов.

http://ns1.zebra1029.server4you.net/blo … chemu.html

0


Вы здесь » BABYLON » ИЗБА - ЧИТАЛЬНЯ » БИБЛИОТЕКА ON LINE


Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно © 2007–2017 «QuadroSystems» LLC